Інна вчора робила суші. Ми дивились втрьох датський фільм з Мадсом Міккельсеном і пили іспанське червоне. Курила з Русланом на балконі. Тіскала котікав.
На певному рівні сп'яніння стало просто ідеально. Таке спокійне серотонінове тепло, сміх, спокій. Так чомусь затишно стало у вбогій хрущовці, з людьми, яким достатньо пофіг на матеріальне. Так раптом зменшилось бажання повертатись в Магдебург до Льоші, який розказуватиме, що штори мають бути заправлені рівно, а на раковині не має бути жодних крапель води.
Вчора по відеоколу він чомусь був дуже схожий манерами на гея, з цими переживаннями про зачіску і шкіру. Чи це в мене перенос тих уявних сцен з Ремі… Не знаю, наскільки це страшно, що більшість моїх сексуальних бажань не справдиться. Принаймні не з Льошею. А думати про те, що могли б справдитись з кимось іншим неможливо, занадто страшно, занадто блокуються такі хтиві думки серйозністю припущення, що міг би бути хтось інший. Як би так безболісно і поступово оупен його майнд трохи більше?