17 January
Сьогодні врешті вийшло сонце вперше, мабуть, за тиждень. Ми навіть ризикнути трохи побігати. Морозно.
Звісно ж, якийсь дивно частий потяг Льоші до мене мене чомусь не стільки радує (хоча це, звісно, певною мірою теж), скільки тривожить: чому? бо скучив? бо схудла? бо волосся інше? Тривожить, що знову набридну/наберу/звикне.
Хоча залишки української самодостатності ще живі. Треба не дозволяти німецьким стресам їх вбивати.
Чекаю на відповідь зі страхової, оформлююсь з лютого на роботу. Радує чомусь тільки, що більше грошей стане. Де мої ідеалістичні бажання стати науковцем? Я от майже вже стала. А тепер хочеться малювати, бігати, плавати, кататись на велику та сміятись з друзями. Періодично щось писати. Якісь переклади. Ммм.
0