Магдебург завалило снігом. Враховуючи, що за словами Уте, три з половиною сніжинки зупиняють DB, сьогодні був повний транспортний колапс. Ні трамваїв, ні більшості поїздів. Хоча Микиті навіть вдалось поїхати назад в Берлін, хоча я до останнього майже сподівалась, що він таки лишиться в нас на ще один затишний вечір.

Минулий вечір був так несподівано ну не те що зіпсований, але змінений в атмосфері. Випадково пригаданий інцидент розпалив майже забуту образу і злість між мною та Ш. Було цікаво відчувати, як закипає в мені гнів, майже ненависть до цієї колись близької майже до ніжності людини. І бачити, як він майже ненавидить, точно зневажає мене. Таке майже буддистське відсторонення, але воно не призвело до спокою, скоріше до збоченого захвату спостерігання за ugliness людських емоцій.
Курили на балконі і він ще мав наглість розповідати мені з Льошею, в чому секрет стосунків, чому шлюб це дурня і запорука довгих стосунків — багато сексу без презервативу. Людина, яка просрала свій шлюб і успішно просирає дружбу. Але забагато про нього.

Останні потуги магістерської. Не можу позбутись почуття, що на мене забагато часу і зусиль витрачають Томас, Лаура і Уте, що я того не варта і в процесі їх постійно розчаровую. Але водночас читаю свою роботу і бачу, що вона зроблена на дуже високому рівні, наче не мною.

Не знаю, що випити, щоб заснути.

За вікном фіолетово-флуоресцентне сніжне небо, сплять в гілках нахлобучені ворони і охуєвають від метрових заметів сірі зайці, які вже й забули, що колись вміли міняти колір шкурки.