17 February
Дочитала Do androids dream of electric sheep? Останні дні якісь особливо тривожні та самотні. Я так довго не витримаю. Шукаю миттєвий сенс в графіці, spreading myself thin. Відчуваю себе товстою і негарною.
Згадується дивне відчуття під грибами, коли в атмосфері комфорту з кращим другом я відчувала натягнуту між собою і світом товсту прозору плівку, яка ніби мала б бути захистом, а насправді тисла на мене, придушуючи. Прицьому вона не візуалізувалась як плавка чи стіна, а була цим тиском в грудях, який змушував згадувати, що я — відсторонена коробкою черепа від світу істота. І вона не виникла раптом, а супроводжує мене майже весь час. Вона душить мене, коли я маю дзвонити комусь незнайомому. Коли раптом перестаю бачити сенс в тому, щоб розповісти як в мене справи друзям. Коли поглинаю їжу, намагюсиь цей тиск заглушити іншим, коли дивлюсь в дзеркало, коли мовчу на питанн «що з тобою». Я як той німецький огірок в пілотному потіетилені.
0